Щороку  навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Пройшло вже  два століття, а вірші, написані Тарасом Шевченком, бентежать душі українців, хвилюють, навчають, виховують...

Не дуріте самі себе, учітесь, читайте,

і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває, того Бог карає,

того діти цураються, в хату не пускають….

Обніміте ж, брати мої, найменшого брата –

нехай мати усміхнеться, заплакана мати.

Благословить дітей своїх твердими руками

і діточок поцілує вольними устами.

 І забудеться срамотня давняя година,

і оживе добра слава, Слава України 

("І мертвим, і живим, і ненародженим…")