УЧНІВСЬКА ТВОРЧІСТЬ


Всеукраїнський  конкурс  творчих робіт
учнів 10-11 класів загальноосвітніх
та професійно-технічних навчальних закладів
«Іван Франко: дух, наука, думка, воля»
Каменяр
На галицькій землі ти народивсь Іване,
В родині коваля кував характер свій.
І той вогонь жевріє й не згасає,
Твій дух життя – це  здійснення надій.

Горів,яснів,страждав,трудився
І прагнув більшого в житті
Підніс Ти українське слово рідне
І не звернув з невтомного  путі.

Нехай  прожив на світі шість десятків,
І вже століття спочиваєш Ти.
Наші серця горять і досі , Каменяре,
І даний шанс:свій шлях пройти.

Наш Львів пишається Тобою,
Ти є взірцем прекрасного народу,
Який із гордо піднятою головою:
Боровся й бореться за гідність, за свободу!
Пожичкевич Катерина,
учениця VІгімназ.класу


«ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ»
Творча розвідка
Іван  Франко був людиною тонких і багатих почуттів, його серце також палало любов′ю, сумнівалось, тануло в безнадії, оживало в сподіваннях. Бо знав митець: люди
смертні, але вічним є кохання – і  взаємне, щасливе, і Франкове,  нерозділене, стражденне.
Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені являлася любов». Іван Франко в цій поезії пише про конкретних жінок.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
 Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Перша любов ліричного героя була «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина». У цьому образі впізнали першу й незабутню любов великого помета — Ольгу Рошкевич..
ЇЇ любов була наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста, вона робила для поета весь навколишній світ раєм: без турбот і образ. Ще в гімназії Іван Франко закохався в неї. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак із бідної сім’ї Франків, який уперше зіткнувся з жінкою із інших сфер, навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь.Письменник був дуже щасливий. Проте раптово на їхню долю впало нещастя. Невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув’язненні.
Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з’являтися в їхньому домі. Хоч напередодні двадцятирічний Франко уже офіційно попросив батьків Ольги її руки і, незважаючи на те, що мужчина в Австро-Угорщині вважався повнолітньою особою лише у 24 роки, пропозиція була прийнята. Щоправда, була умова: Іван та Ольга вважатимуться зарученими, але весілля справлять лише тоді, коли Франко вивчиться та дістане посаду.
Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у «Зів’ялому листі»
Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч недолі
Піду я сумними стежками.
Ольга Рошкевич дуже сумувала з цього приводу, навіть хотіла піти в монастир. Будь-яке листування з коханим батько заборонив, домовився на пошті, аби всю кореспонденцію віддавали йому особисто в руки. Проте світ не без добрих людей. Закоханим вирішили допомогти їхні товариші. Вони передавали книжки, де були підкреслені окремі літери. По кілька днів разом зі своєю сестрою Михайлиною ті букви Ольга визбирувала у слова, і так зв’язок з коханим не поривався. Врешті-решт вона навіть втекла з дому спочатку до дядька, а далі – до Львова, до Івана Франка. Закохані вирішили поєднатися хоча б перед Богом. Коли про це дізналися батьки Ольги, то була велика ганьба, дівчину почали вважати пропащою.
В 1880 році Франка заарештували в друге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше. Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя і у 1898 році Франко написав А. Ю. Кримському: «Наша любов тяглася 10 літ». Тобто з 1874 р. по 1884 р.
Але в житті іноді трапляється щось несподіване, непояснювальне: Володимир Озаркевич (греко-католицький священик, культурно-громадський діяч) запропонував Ользі Рошкевич свою руку й серце. Вона довго думала, але під тиском батька, все-таки вирішила вийти заміж за Володимира, а Франкові написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш - все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками".
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої!..
І ти лукавила зо мною!
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти - злукавила зо мною!..
Одруження Франка Ольга сприйняла теж боляче, але не відвернулася від нього, а навпаки привітала. Звичайно, що писати вона йому стала рідше, і її листи були більш ділового плану. У 1912 р. помер чоловік Ольги, і вона їде до своєї сестри Михайлини.
Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити. Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні».
Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка або вона настільки його кохала, що просто не могла уявити собі, не хотіла розуміти те, що єдина людина, яку вона обожнювала, помирає. Або чи дійсно вона не хотіла бачити Франка, коли жила у Львові? Мабуть, просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними.
Ми розуміємо, що Ольга була досить сильною жінкою, жінкою дійсно прекрасною. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне, скропив кожну поезію «Зів'ялого листя». «Я кажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити», — признавався він Михайлу Павлику.
Ольга Рошкевич теж кохала Франка. До кінця свого життя вона шкодувала за коханим Іваном, не любила свого чоловіка і вважала себе нещасливою. Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі вицвіли, втратили блиск і відвагу. Зажурена, без усмішки, вона ніби боялася людей і не чекала від них нічого доброго. Всі, без винятку, хто її пам’ятав, стверджували, що жінка була такою, ніби весь світ їй немилий. Старі люди у селі казали, що передчувають її скору смерть.
Ольга померла 30 травня 1935 року. Поховали її на тихому сільському цвинтарі. Навколо відцвітали яблуні, зав’язувалися вишні і безперестанку співали птахи. Коли опускали тіло в могилу, зачепили молоду вишню, і висохлі пелюстки посипалися на труну і свіжу землю.
Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя...
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Друга— «горда княгиня», «тихата сумна», «мов святиня». Вважається, що цією «гордою княгинею» в житті Івана Франка була Юзефа Дзвонковська, котра відмовила поетові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу.
У своєму листі до А.Кримського письменник згадував: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Юзефою Дзвонковською. Юзефа Дзвонковська була дочкою емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині (у Станіславі). У неї були закохані всі члени гуртка, до якого входив Франко, але дівчина нікому не відповідала взаємністю. На Івана вона справила сильне враження, і він палко її покохав. Вони писали одне одному листи. Франко вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Якось, в одному з листів, Іван звернувся і до Юзиної матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки її дочки, але Юзефа відмовила Франкові, що сильно вразило письменника. Він подумав, що саме аристократичне походження заважає дівчині поріднитися з ним. Франко страждав.
Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності?
Чим б'єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.
Ольга підтримувала Франка і казала, що він ще знайде достойну його любові дівчину, але він сприймав її слова як насміх, бо про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли втративши її, Ольгу, він втратив всю надію на любов будь-якої жінки.
Дещо пізніше Франко дізнається справжню причину відмови Юзефи. Вона була хвора на туберкульоз. Невиліковний діагноз на той час поставив крапку там, де могла б бути кома. Відчуваючи подих смерті у потилицю, Юзефа відмовляла всім закоханим у неї, щоб не стати тягарем для когось, щоб не бути мізерною частинкою мозаїки чийогось життя. Про хворобу не знав ніхто, свою таємницю Дзвонковська відкрила тільки Каменяреві. Він присвятив Юзефі Дзвонковській десять віршів, з яких два — польською мовою. В останньому вірші, написаному вже після її смерті, він напише: «Вона умерла! — Ні, це я умер».
Вона умерла! Слухай! Бам! Бам-бам!
Се в моїм серці дзвін посмертний дзвонить.
Вона умерла! Мов тяжезний трам,
Мене цілого щось додолу клонить.
Щось горло душить. Чи моїм очам
Хтось видер світло? Хто се люто гонить
Думки з душі, що в собі біль заперла?
Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла!
Ось бач, ще рожі на лиці цвітуть
І на устах красніє ще малина…
Та цить! І подихом одним не труть
Її! Се твоїх бажань домовина.
Бам-бам! Бам-бам! Далеко, зично чуть
Сей дзвін… Припадь і плач, немов дитина!
Саме Юзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум’я червоне.
 За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Третя любов — «женщиначи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». У цьому образі «гордої душі», жінки, від якої і «очам приємно», впізнають Целіну Журовську-Зигмунтовську.
Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті.
Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав.
Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце треплеться в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Оця нерозділена любов мучила поета багато років. Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав:
Неначе блискавка ярка,
Що зразу сліпить очі,
Що враз і тішить, і ляка,
Ніч робить з дня, день з ночі, —

Отак для мене був твій вид
І розкішшю й ударом;
Я чув: тут смерть моя сидить,
Краси вповита чаром…
Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом; вона зупиниться, — зупиниться і він. То тривало місяцями. Потім він зник. А жодного дня знову з'явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.
На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова, її тітка померла. Франко знав про це і в його записнику з'являється вірш «Похорон пані А. Г.», який увійшов в перший жмуток «Зів'ялого листя». Вірш «В Перемишлі, де Сян пливе зелений» Франко написав під впливом того, що Целіна жила у Перемишлі, і він декілька разів приїжджав туди...
Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього, вона намагалася його приязнь до себе та його ім’я усіляко використати за кожної ліпшої нагоди. Сина виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть. Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...
Протягом тривалого часу Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоча й мав уже тридцять років. У 1885 році він їде до Києва і зустрічає там свою майбутню дружину – Ольгу Хоружинську. Письменнику сподобалися її енергія, розум, і він зацікавився нею. Коли її родина про це довідалася, то була шокована. Така гарна, така розумниця – і тут якийсь Франко, який у Галичині має просто жахливу репутацію.
Однак Ольга страшенно закохалася в Івана і вирішила, що саме вона – та жінка, яка врятує Франка від дурного і жорстокого світу. Родичі відмовляли, але нічого не допомогло. Ольга вийшла за Івана заміж, проте навіть весілля пройшло не так, як уявляла «щаслива» наречена. Замість медового місяця молоде подружжя змушене було тікати до Львова, бо починалися нові арешти.
Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.
Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було). Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.
Ольга Хоружинська була майже самотня. Спілкувалася лише з тими, з ким товаришував її чоловік. Вона робила все, що могла. Постійно намагалася перемогти жахливу бідність, в яку потрапила. Згодом все це вплинуло на її психіку, у жінки почалися постійні нервові розлади. Хвороба активно прогресувала. Потім одне, інше…Останньою краплею стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив хлопцеві у висок.
В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, багато читав, думав і пригадував, деякі незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як докінчити... 24 травня православний піп ствердив, що Франко атеїст. Поет не хотів, щоб його перетворювали на католика, не хотів, щоб на його похороні співали і молилися, хотів щоб запросили молодих людей.
Ольга не була присутня навіть на похороні свого чоловіка, бо вийшла з лікарні тільки у 1919 році. Все її життя було фактично знівечене, але Хоружинська сама так вирішила і ніхто її не силував. Жінка все життя жаліла, що вийшла заміж за Франка у травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, - ніколи не матимуть щастя… Вона постійно ревнувала Івана до жінок, які входили в його душу. І водночас тріумфувала над ними – бо саме вона (а не вони) зуміла стати його половиною.
Найсильніше почуття у житті Франка. За думкою дослідників, головною любов'ю життя Франка було почуття до Ольги Рошкевич. Доля їх трагічно розлучила, але вони назавжди залишились пов'язаними одне з одним. Ольга просила, щоб Франкові листи поховали разом із нею, коли вона помре. Можливо, саме її він зображує у віршах «Зів'ялого листя» в образі дівчини-зорі, весни.
Іван Франко у «Зів'ялому листі» створив узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілісність, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я». Силою своєї майстерності митець створив не три особи, а три силуети однієї й тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і звабливості, стриманої одержимості і прихованої іронії.
Література 
Франко І. Я. Зібрання творів: У 50-ти томах. - Т. 49. - К., 1976.
Майко Анастасія,
учениця VІгімназ.класу


Складаємо  фанфіки
(на матеріалі твору
«Лісова пісня» Лесі Українки)
Літературні фанфікипредставлені у вигляді оповідань, повістей, романів, віршів, п’єс. Питання, чи можна вважати фанфік жанром художньої літератури, досі перебуває у стані обговорення, проте жанром масової літератури його визнають одностайно.
Для того, щоб учні могли працювати самостійно над фанфіком, учитель проводить пояснювально-ілюстративну роботу, реалізуючи її через розповідь про фанфік як жанр масової літератури; ознайомлення з одним–двома зразками таких творчих робіт, написаних за знайомим їм твором світової літератури; пояснення, який творчий прийом вони можуть застосувати у процесі написання фанфіка, зокрема: лист герою твору  або  письменнику; зустріч  і розмова  із персонажем  твору  в  наші  дні;  розповідь про те, що могло статися з героями твору через  багато років  тощо; передісторія, пародія, «альтернативний всесвіт», кросовер («переплетіння» кількох творів).
Запропоновано різні жанри фанфіка:
- екшен-фанфіки з динамічним сюжетом, стосункам між персонажами приділено небагато уваги;
- гумор – гумористичний фанфік;
- пародія – комічне або сатиричне наслідування оригінального твору;
- смарм – фанфік, у якому герої розуміють важливість дружби;
- романтика – фанфік про романтичні стосунки між героями зі щасливим кінцем;
- драма – романтична історія з сумним фіналом;
- ангст – текст, де велику увагу приділено стражданням персонажа, духовним або фізичним;
- флафф – текст, де увагу приділено доброзичливим стосункам між героями.

ОСЬ ЩО  У НАС  ВИЙШЛО…
Килина побачила біля дверей Мавку. Раптом із хати відчиняються двері і виходить Лукаш. Здивований побаченим, він запрошує її на обід. Килина відкрито показує своє незадоволення  і просить Лукаша вигнати Мавку , але той не збирається нічого змінювати і уже накриває на стіл. Розсердженій Килині залишається лише погодитись. Із кімнати виходить мати і цікавиться, чи невістка принесла воду .Не почувши відповіді , вона йде до Лукаша. Щось перемінилось у ній. Вона питає у Лукаша , навіщо тут Мавка , на що отримує нечітку відповідь. Матір незадоволена своєю невісткою , тому їй  уже всеодно, кого вибере син . Тому  й вирішує не лізти у його справи  -  що дивно з її боку. Мати йде з хати і направляється у ліс , нічого не сказавши синові.
А тим часом починається обід у Лукаша. Декілька хвилин вони мовчки  обідають,  та під кінець Килина не витримує і починає скаржитись на своє життя , на Мавку , на матір. Лукаш не може більше цього терпіти і виганяє Килину з хати. Хлопець тішиться , що нарешті може  побути із Мавкою наодинці . Поживши деякий час із Килиною , він зрозумів,  кого кохає насправді. Лукаш розповідає Мавці про свої почуття. 
Тим часом Лукашева  матір  блукає по лісі і зустрічає Лісовика. Трішки поговоривши про різні речі , вона йде далі і не помічає яму. Не втримавши  рівноваги, падає туди , але Лісовик рятує її. Дивна сила охоплює матір і вона закохується у Лісовика та  залишається з ним у лісі. 
Килина , покинувши дім , йде шукати село. Не дуже добре знаючи місцевість, вона йде туди , куди дивляться очі. Почувши звук річки , вона вирішує  умитись та випадково падає у воду і тоне  ( бо течія настільки сильна , що вона не може  впоратись із нею ).  Русалка забирає Килину  на дно. 
Пройшло декілька місяців. Забувши про Килину , Мавка і Лукаш живуть разом , час від часу  відвідуючи в лісі  матір  і Лісовика.
Все почало налагоджуватись.  їхнє життя перетворилось на якусь солодку мрію.
Климів Павло,  6 гімназ.клас

З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати просить Лукаша провести дівчину додому, бо вже темно. Лукаш звичайно ж погоджується. Це помітила Мавка і їй стало сумно, що Лукаш не звернув на неї увагу. Дівчина зразу зрозуміла, що Лукаш більше не її. Вона,  надумавшись,  йде до озера, сідає на похилену вербу і починає плакати. Довго плакала Мавка чи ні -  ніхто цього не знає. Та поки вона плакала, до неї з озера випливла молода Русалка, яка ще кілька  днів тому була молодою дівчиною. Вона теж мала коханого, якого кохала всім серцем, але той її зрадив і саме через це вона і стала русалкою. В дівчини була образа на таких хлопців,  як Лукаш, тому вона вирішує допомогти Мавці  Лукаша провчити. Молода русалка розповіла про свій план і вони разом з нашою закоханою йдуть до Лісовика.
Прийшовши до Мавчиного батька, вони питають,  чи є у нього для  дівчини святкові шати, якесь новеньке платтячко, щоб вона стала ще гарнішою ніж є. Лісовик дав їй платтячко, тоді русалка покликала своїх подружок і маленьких потерчат, і почала діяти.
В першу чергу з Мавки зняли старе, подерте плаття,  у якому вона була, і помогли одягнути нове -  чисте і гарне. Потім гарно розчесали  її чорні коси, заплівши їх у велику косу. Коли русалки все це робили, потерчата назбирали різних квітокі, щоб зробти для Мавки вінок. Коли було усе готово, дівчина стала ще гарнішою і прекраснішою, ніж була до зустрічі з Лукашем. Очі її сяяли радістю  і чарівно мінялись різними кольорами. Мавка була неймовірно вражена своєю красою і вдячною за допомогу русалкам і потерчатам.
Ідучи дорогою  до Лукашевої хати, вона   зустрічала  захоплені  погляди  парубків. Вони забували куди йшли і за чим, для них існувала лише Мавка.
Лукаш тим часом також вже повертався до хати. Зайшовши у дім, він сів їсти і думав, якби то сказати Мавці, що він її більше не кохає і хоче бути з Килиною. Та коли молода дівчина зайшла у хату, Лукаш втратив дар мови, він нічого не зміг сказати, а тільки дивився на свою чарівну  дівчину… яку уже... кохав…. Мавці цього і треба було. Тоді вона попросила його сісти і розповіла, що більше не хоче бути з ним. Вона зрозуміла, що Лукаш може її зрадити в будь-яку хвилину, тому краще їй зараз піти, щоб пізніше не було гірше. Хлопець не міг зрозуміти,  чому дівчина не хоче бути з ним. Він вже й забув, що обдумував, як би то сказати, що покохав Килину. Поки парубок приходив до тями, розуміючи, що втратив кохання всього свого життя, Мавка вже спішила до лісу, до своїх друзів русалок, батька та потерчат.
Лукаш буде вічно жити у її серці, але бути зрадженою вона не хотіла, тому повернулась до того життя, яке було у неї до появи цього юнака.
Мавка у лісі з кожним днем все ставала гарнішою і гарнішою, а Лукаш хоч і одружився на Килині, та все ж таки так і не знайшов свого справжнього щастя, бо рузумів, що Мавка і була його щастям, яке він сам же відпустив…

Брух Анна



Мавка стоїть  біля Лукашевої хатини  в чорному одязі співає пісню про чарівну природу. Перетворивши Лукаша з вовка на людину,  вона мала б  перетворитись на дерево, але цього не сталось. ..Хлопець знову став  став людиною і вибачився перед Мавкою за те, що колись образив її .
В хаті сварились Лукашева мати з Килиною, хто з них гарніший. Так сварились, що ледь не побились. Коли в хату зайшли Лукаш з Мавкою,  вони почали кричати на Лукаша і називати йогоп'яницею, бо того не було довго вдома.  Юнак  не  захотів це  далі слухати і пішов геть….
Мавка з Лукашем пішли від них подалі і стали жити разом у  невеличкій   хижці  під лісом. У них народились діти і закохані  були щасливі. Згадуючи минуле,  вони сміялись. Їхні діти не були схожі на Лукаша, але це вже зовсім інша історія.

Білаш Ярослава

КОНКУРС  

«Славетні імена України-2014»
Могутня постать України
Народився навесні  наш Тарас Шевченко,
У родині кріпака в злиднях геть нестерпних.
Переборював життя . Сирітське,жорстоке,
Потай вірші він писав і картини малював,
Свою сестру Катерину,дуже сильно поважав.

Намагався самотужки учитись , учитись без вагань,
І важке життя на собі дуже  відчував.
Поневолення , тюрма і залізні ґрати.
Він долав оту пітьму,але не зламався,
За свою країну рідну  думав, переймався.


Своїх весен 47 Ти прожив на світі,
Проти російського царату  ти боровся плідно.
Не скорило ні кріпацтво, ні заслання  Дух Твій.
Ти ,Тарасе ,- геній наш,борець і мислитель,
Національний захисник, жертовний учитель.


Твоя творчість є взірцем нашого народу.
Ти   прозаїк драматург, лірик і художник,
Патріот землі святої – нації нескореної.
Хоч прожив людиною вільною небагато  літ.
Але на всі віки залишив плідний слід .


І ми нащадки є Твої у боротьбі за волю .
Проти російського свавілля народ бореться знову.
«Кобзар» Твій , прапор наш і  Гімн – завжди поруч з нами
Не дамо нашу країну роз’єднати-  І ми це зможемо!
Та в цій запеклій боротьбі переможемо!
Пожичкевич Катерина Романівна
V гімназійний  клас


ДО ШЕВЧЕНКА
Все геніальне є простим…
І  ти став генієм таким,
Що , вийшовши з самих «низів»,
Дуже добре  розумів
Свого народу гірку долю,
Одвічную  тяжку сваволю
Братів, сусідів, ворогів…

Ще… яничарів, недругів
Що  глумляться над ним досхочу
Й регочуть дико… просто в очі
За клапоть чорної землі…

Чи ж то немудрі  геть такі?
Чи то такі заздрісні й ласі
На ті святі  землі запаси
Які дав Бог твоїй Вкраїні?
Не  дасть їм спати це й донині -
І зазіхають повсякчас,
І мучать та вбивають нас…

То ж ми й виконуєм наказ.
«Борітеся!»- просив ти нас.
Ми віримо – і переможем,
Бо з нами  Ти і  Слово Боже                  
 Андрійчин   Діана
V гімназійний клас

Ліна Костенко
Ліна Костенко - красуня й мати .
Змогла двох діток виховати .
Натхненна  "квіткою життя"
весь світ з собою повела

Вона летить на крилах мрії ,
даруючи кожному краплю надії.
Вона змогла метелика піймати,
якого музою поезій було звати.

Вона надихає робити щось нове,
щоб життя наше було завжди калинове.
Ця  талановита поетеса-співачка,
є справжня вкраїнська козачка.
Майко Настя

V гімназійний  клас



3 коментарі:

Підписатися на: Дописи (Atom)