УРОК ЛІТЕРАТУРИ

Тема. ІВАН ФРАНКО. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО МИТЦЯ. «ЗАХАР БЕРКУТ». ІСТОРИЧНА ОСНОВА ТВОРУ

Мета:  поглибити набуті раніше знання учнів про І. Франка —класика, людину надзвичайної працьовитості та енциклопе­дичних знань, розпочати роботу над ідейним змістом твору «Захар Беркут»; розкрити його історичну основу; розвива­ти культуру зв'язного мовлення, пам'ять, вміння виразно читати, логічно мислити, співставляти, робити висновки; активізувати словник школярів; формувати кругозір, сві­тогляд; виховувати почуття поваги, пошани до творчості Каменяра; любов до рідного краю, народу; прищеплювати інтерес до історичного минулого України, наслідків влас­ної праці.

Обладнання: портрет І. Франка, бібліотечка його творів, альбом «Життя і творчість в портретах, ілюстраціях, документах», мультимедійна презентація, кінофільм «Захар Беркут»

Тип уроку:    засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I.  Організаційний момент

II.Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

•    Що вам відомо про життя І. Франка, зокрема про його дитячі роки?

•    Які твори видатного митця ви читали? Чим вони запам'яталися вам?

•    Чому, на ваш погляд, І. Франка називають Каменярем?

•    Чим захоплювався малий Іван Франко?

•    Як ушановують пам'ять Івана Яковича люди сьогодні?

III.  Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

...Щира, ніколи не удавана скромність цього надзвичайного

і найбільшого таланту серед нас усіх.

І. Труш про І. Франка

1. Відомості про І. Франка. Коротка розповідь учителя про І.Я.Франка

•    2. І. Франко. «Захар Беркут» /Перегляд  мультимедійної презентації

Розповідь учителя про історичну  основу  твору.

Редакція журналу «Зоря» в 1882 році оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко вирішив узяти участь, а в 1883 р. повість «Захар Беркут» була вже опублікована у журналі. Повість була написана 1882 року після другого арешту І. Фран­ка — ув'язнення в коломийській тюрмі. Протягом шести тижнів у рідному селі Нагуєвичах Іван Якович вечорами при світлі каганця (у нього не було навіть настільної лампи) писав твір.

Факти з історії у творі.

•    У 40-х роках ХІІІ ст. монголо-татарські орди, очолювані внуком Чінгіс-хана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров'ю. Але руський народ мужньо боронив рідну землю, знищити саму Русь завойовники не змогли.

•    З Галицько-Волинського літопису І. Франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у Русь, їхній перехід через Кар­пати. Там, де бракувало історичних даних, письменник вдавався до ле­гендарного матеріалу, поєднавши його з життєвими реаліями далекого минулого, внаслідок чого народився мистецький твір високого ґатунку.

•    В перекладі, записаному від Михайла Гасинця із Закарпаття, розповіда­ється про один із епізодів боротьби: «Русини підрубали дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тоди люди ті підрубали дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всього почало гучати, стріляти і вибило много татар... »

Перегляд екранізації повісті «Захар Беркут» (1971р)

V.   Підсумок уроку

VI.  Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VIІІ. Домашнє завдання

Опрацювати ідейно-художній зміст повісті; підготувати малюнок на тему «Краєвиди Тухольщини».

 

Тема. Осип Назарук "Роксоляна

Перегляд відеофільму "Роксолана. Кривавий  шлях до трону"

Тема. Музи великого генія. Жінки  у  житті  і творчості Тараса  Шевченка (9кл)

Мета:  дослідити особливості тематики жіночої долі у творчості Кобзаря в кріпосній Україні; ознайомити школярів із інтимною лірикою поета; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічність у мисленні, творчу уяву; вміння виважено і ґрунтовно висловити власні думки, спостереження; виховувати повагу до української жінки, риси чуйності, доброти, людяності, зневажливе ставлення до підступництва, зради.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, текст твору, ілюстрації, учнівські малюнки до його змісту; мультимедійний дидактичний матеріал

 Хід уроку 

 І. Організаційний момент. Емоційна готовність учнів до уроку

ІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

 ІІІ. Основний зміст уроку

«Не весело на світі жить,
Коли нема кого любить».
Т. Шевченко 

1. Вступне слово вчителя

Останнім часом із Кобзаря поволі спадає облуда полум’яного революціонера-демократа, такого собі поета-схимника-пророка, який кожне своє слово, вчинок, рядок, зрештою, все своє життя ніби приміряв до майбутньої хрестоматії з української радянської літератури. Тому очевидні, колись заборонені, а сьогодні «розархівовані» факти є для нас справжнім одкровенням. Виявляється, він кохав. Виявляється, ревнував. Виявляється, закохувався знов. Як усі нормальні люди. Як і ми з вами.

/клас поділений  на   три групи – бібліографи, літературознавці і художники. Кожна група отримала  випереджувальні завдання. Бібліографи  : віднайти  в листах  Т. Шевченка відомості про написання   поезій  цієї тематики; літературознавці: відшукати поезії, присвячені  коханим  Т. Шевченка, художники -  створити  ілюстрації до  творів  цієї тематики  і  зробити  презентації  полотен самого Шевченка на цю тематику/

 2. Повідомлення учнів

БІБЛІОГРАФИ. Мало кому в коханні так не щастило, як Тарасу Шевченку. Маючи унікальні таланти, гострий розум, товариську вдачу, привабливу зовнішність, він, здавалось би, був приречений на успіх у жінок, Натура творча і вразлива, Кобзар часто закохувався. І в нього закохувалися. Та особисте життя у великого українця так і не склалося. Не судилося Тарасові Шевченку продовжити свій родовід у наступних поколіннях.

Художники.  Слайд 4-5.Першим коханням юного Тараса була сусідка-ровесниця Оксана Коваленко. Кучерява Оксана і Тарас ще маленькими дітьми вкупі гралися, а потім одне одного й покохали. Матері не раз жартували про майбутнє одруження своїх мазунчиків.

БІБЛІОГРАФИ.  Але невблаганна смерть забрала у Шевченка спочатку неньку, а згодом і батька. У важкі хвилини самотності Оксана не раз витирала сльози сироті. Після довгої перерви Шевченко побував у різних місцях і довідався, що Оксанку звів приблуда-москаль, вона мала від нього дитину, а потім, покинута ним, збожеволіла. Це шокувало поета. Неймовірний,   просто   містичний збіг   трапився   в   літературі   й   у   житті. Після опублікування «Катерини» Шевченко дізнався, що описав, по суті, долю своєї першої пасії. 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. «Мар'яна черниця»(уривок)

Оксані К......ко

На пам’ять того, що давно минуло

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає —

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: «Нехай спочиває,

Тілько його й долі, що рано заснув».

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись, щаслива,

І хоч так, як жарти, колишнє згадай.

ДОСЛІДНИКИ. Схожою на Оксану (старша, лагідна, опікувалась сиротою) була польська швачка Гусиковська, теж «чорнобрива» — друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Тоді Тарасові було 16 років.

ХУДОЖНИКИ. Слайд  6-7.  Уже на засланні поет у сні бачив Вільно. Тарас, хоч і подумки, знову милувався граціозними лініями костьолу святої Анни, біля входу якого стояла кохана Ядвіга

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ.  Цей Шевченків сон оспівав народний поет Литви Антанас Венцлова (1906-1971):

І, пливучи із заслання
по Волзі,
Він знову бачив
 готику костьолу
Святої Анни
 й дівчину кохану,
Яка молилась,
 ставши на коліна...
А може, то стояла не вона,
А люд, що під хрестом
 страждань схилився,
Бентежний,
хоч затурканий і вбогий.  (Венцлова А. Вінок великому Кобзареві. — К.,1961. — С. 24).

ХУДОЖНИКИ. Слайд 8-9. П'ятнадцятирічною входить в його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною знову відвідує ту саму майстерню тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 році.

БІБЛІОГРАФИ. Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко переживає третє своє захоплення натурницею, яку він вивів під ім'ям Паші в повісті «Художник».

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. Уривок з повісті  «Художник» «Начал я этюд с Паши красками при огне, очень миленькая выходит головка; жаль только, что проклятый мичман мешает работать. Хотелось бы к празднику кончить и начать что-нибудь другое, да едва ли. Я пробовал уже у соседок расположиться с работой, да все как-то неловко. Мне так понравилось огненное освещение, что, окончивши эту головку, я думаю начать другую, с Паши же — «Весталку». Жаль только, что теперь нельзя достать белых роз для венка, а это необходимо. Но это еще впереди.

Паша начинает уже хорошо читать и полюбила чтение. Это мне чрезвычайно приятно. Но я затрудняюсь в выборе чтения для ее. Романы, говорят, нехорошо читать молодым девушкам. А я, право, не знаю, почему нехорошо. Хороший роман изощряет воображение и облагораживает сердце. А сухая какая-нибудь умная книга, кроме того, что ничему не научит, да, пожалуй, еще и поселит отвращение к книгам…

БІБЛІОГРАФИ. У середині жовтня 1843 року Тарас Шевченко, вже відомий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна.

Це був шляхетний рід українських вельмож. Княгиня Рєпніна доводилася онучкою самому гетьману Кирилу Розумовському. їхня донька, 35-річна княжна Варвара, була надзвичайно доброю і щирою дівчиною. Деспотична мати не дозволила їй побратися з князевим ад'ютантом, у якого вона колись закохалась. Ця сердечна рана надломила її особисте життя.

ХУДОЖНИКИ.  Слайд 10-11. З'явившись у Яготині, Шевченко став душею цілого товариства, що складалося переважно з дам. Зачарована прибульцем, княжна відчула, що 30-річний Тарас — обранець її серця.

БІБЛІОГРАФИ. Згадувала Варвара Рєпніна: «Коли б я бачила з його боку любов, то, може, відповіла йому пристрастю, бо його не можна було не любити. Я написала повість свого життя і дала подивитись Шевченку. Поміж сторінками виразно читалося освідчення в коханні. Я бачила, що вразила його, але не вдячності я чекала, а чогось більшого.»

Шевченко свідомо не дав розгорітися цій пристрасті, розуміючи безперспективність таких стосунків. Варвара з туги захворіла і вісім днів нічого не їла. Аристократична родина виключала можливість шлюбу колишнього кріпака із спадкоємницею роду Рєпніних-Волконських. Варвара Рєпніна в подальшому так і не вийшла заміж. Відраду для себе знаходила в релігії. З листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнара: «Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною. Моє обличчя було мокре від сліз і це було щастям. Це була м’яка, чаруюча, захоплююча музика. Полум’я неповторних настроїв тривожили мою душу. У день і час від’їзду я зі сльозами кинулася йому нашию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання. Я може, відповіла б йому пристрастю.»

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива,
Листок долоньки свічку затуляє.
Про що вона? Чого їй так болить
Далекий хтось, “хто під ружжом гуляє”?
Їй, панночці б – та суджений панич!
Зітхання соловейка у альтанці.
У княжім домі, в домі Рєпніних,
Невже нікого. Вартого в обранці?!
стіни кам’яні,
По вікнах тюрем лячно заглядати?
До Бога правди криком день при дні
За Україну в’ярмлену волати?!
Молилася При свічці При серця світлі...

БІБЛІОГРАФИ. Під час перебування у рідному селі в 1843 році сподобалася поетові донька отця Григорія Кошиця – Федосія. Ще дитиною Тарас у панотця наймитував. Коли ж 26 вересня 1845 р. Шевченко приїхав у Кирилівку на храм, то симпатії до молоденької попівни у нього поглибилися і він до неї посватався. Батьки не захотіли віддавати доньку за свого колишнього наймитчука, хоча поет їй подобався. Бідна дівчина так важко переживала своє нещастя, що згодом збожеволіла. 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ.  Не женися на багатій, 

бо вижене з хати,

не женися на убогій, 

бо не будеш спати.

Оженись на вольній волі, 

На козацькій долі,

яка буде, така й буде, 

чи гола, то й гола.

Та ніхто не докучає 

і не розважає —

чого болить і де болить, 

Ніхто не питає.

Удвох, кажуть, і плакати 

мов легше неначе;

не потурай: легше плакать, 

як ніхто не бачить.

ХУДОЖНИКИ. Слайд 12, 13-14 . Шевченко написав портрети Ганни і Платона. Він був закоханий у «Ганну вродливу» і присвятив їй цілу низку віршів. 

БІБЛІОГРАФИ. 30 червня 1843 року, перебуваючи в с. Мойсівці на бенкеті в Т.Г. Волховської, Шевченко знайомиться з Ганною Закревською - дружиною поміщика Платона Закревського, одного з власників села Березова Рудка на Полтавщині. Шевченко потім неодноразово приїздив до маєтку Закревських.  У 1861 р. Афанасьев-Чужбинський записав у своїх спогадах про такий факт.

«Завлекся было на короткое время он (Шевченко) одной известной красавицей, которая кружила головы всем, кто попадал в заколдованный круг ее. Увлечение было сильное. Шевченко не на шутку задумывался, рисовал ее головку и несколько раз сочинял стихи. Скоро, однако же, он разочаровался относительно красавицы. Пригласила она его как-то утром прочесть ей одну поэму и сказала, что у нее никого не будет, что она желала бы одна насладиться чтением. Тарас Григорьевич исполнил ее желание.

Но какая же встретила его картина? В уютной гостиной красавица сидела на диване, окруженная студентом, гусаром и толстейшим генералом – тремя своими   обожателями   и   искусно   маневрировала по-своему, обманывая всех троих, то лаская поочередно надеждой, то приводя в отчаяние. Поэт смутился, и как прелестная хозяйка ни атаковала его любезностью, он ушёл с твердым намерением никогда не посещать красавицы,  – и сдержал своё слово...» 

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. Цій жінці, яку назвав поет ”Ганною вродливою”, була написана поезія “Якби зустрілися ми знову…” (Г.З.)

Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: — Снилося дурній. -
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!

БІБЛІОГРАФИ. Під час 10-річної солдатчини у Тараса Шевченка зав'язався платонічний роман із жінкою коменданта форту Агатою Усковою.

«Ця найпрекрасніша жінка для мене – справжня благодать Божа, – писав він друзям. – Я покохав її високою чистою любов'ю».

ХУДОЖНИКИ. Слайд   15-16. Вона була молода, може, й не така вже красуня, але приваблива і жіночна.

Шевченко мало не щодня обідав в Ускових, і єдиною його розвагою були часті прогулянки з Агатою за фортом.

БІБЛІОГРАФИ. Але невдовзі стосунки між ними зіпсувались. Лікар Нікольський почав докучати пані Агаті глузуванням з приводу її спільних прогулянок із Шевченком. Вона перестала виходити на ці зустрічі, і це поета образило. «Картярка, нічого більше», – так охарактеризував він у листі колишню свою «благодать Божу». Платонічний роман скінчився.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. Розчарування  відбилося, зокрема в прозових творах Шевченка.  Агафія в "Прогулке с удовольствием и не без морали" і Агафія Ємельянівна в "Художнике" - це вона, Агата Ускова.  Уривок  з  повісті  «Художник»:  « …Я познакомлю вас, мои терпеливые читатели, хоть слегка с моей кузиной-красавицей (правда, не первой молодости). С такими субъектами, как она, не мешает иногда познакомиться. Сам я познакомился с нею, когда она была еще невестой моего родича. И, правду сказать, чуть-чуть было не втюрился по уши, — извините за выражение, другого не мог придумать, — тогда она была восхитительно хороша. А это известно: если женщина восхитительно хороша собой, то значит, что она и добра, и умна, и образованна, и одарена ангельскими, а не человеческими свойствами. Это уж так водится. А на самом-то деле, чем женщина красивее, тем более похожа она на движущуюся прекрасную, но  бездушную куклу. Это я говорю по собственному многолетнему опыту: красавицы только в романах олицетворенные ангелы, а на деле они автоматы или просто гипсовые фигурки.»

И кузина моя во время оно казалась мне ангелом кротости и образцом воспитания. 

БІБЛІОГРАФИ. Повертаючись із заслання, Т. Шевченко зупинився в Нижньому Новгороді. Навідавши Щепкіна, поет знайомиться з 15-річною акторкою Катею Піуновою, яка мала неабиякий талант. Повна життя й молодих сил, вона полонила уяву 44-річного поета.

ХУДОЖНИКИ. Слайд 17-18.  Він намагався зустрічатися з нею частіше, ввів її в коло своїх заможних і впливових знайомих. Натомість Піунова та її батьки спритно використовували захоплення поета. У мріях Шевченко бачив уже дівчину великою акторкою, Написав театральну рецензію про бенефіс Піунової, у якій було кілька слушних порад. Але молоденька кокетка образилася.

БІБЛІОГРАФИ. 30 січня 1858 р. Шевченко їй освідчився і зробив формальну пропозицію батькам. Але зі згодою дівчина зволікала. Чекала позитивної відповіді з Харкова. Коли ж контракт був підписаний і посередництво поета стало непотрібним, Шевченкові повідомили, що в Каті є наречений – аптекар Фус.

«Погань пані Піунова! Від голови до п'ят погань!» – такою була реакція обуреного митця.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ. «Оригинал находится у Екатерины Борисовны фон Шмидгоф (урожденной Пиуновой), в альбоме написаними собственноручно Т. Г. Шевченко»

Утоптала стежечку

Через яр,

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам,

Вторговала, серденько,

П’ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила,

За копійку дудника

Найняла.

Заграй мені, дуднику,

На дуду,

Нехай своє лишенько

Забуду.

Отака я дівчина,

Така я!

Сватай мене, серденько,

Вийду я.

БІБЛІОГРАФИ. Усе сильніше Шевченка захоплює бажання одружитися: «Чи сяк, чи так, а я повинен одружитися, а то проклята нудьга скине мене зі світа».

Коли Шевченко посватався до покоївки-кріпачки Ликери Полусмак, яка служила в Петербурзі в українських поміщиків, друзі були шоковані. Такий нерівний шлюб засуджували усі, але поет лишався невмолимим. Коли вже наближалося весілля, настала розв'язка: несподівано прийшовши додому, Шевченко застав Ликеру в обіймах вчителя.

Розрив стосунків з Ликерою загострив хворобу Шевченка. Біль у грудях, на який все частіше жалівся поет, поєднався з душевним болем. Реальною була мрія Шевченка визволити Ликеру від кріпосного рабства, проте нездійсненною — зробити вільною її рабську душу.

ХУДОЖНИКИ. «Одевалась Ликера Ивановна всегда в черную, длинную, по косточки, юбку, платье или пальто. Носила черный муслиновый платок или черный шарф или черную шляпку. Была высокой, худенькой, довольно стройной даже в преклонном возрасте. Бывало выйдет на гору, поднимется на могилу, склонится на белый крест и плачет-плачет. И так весь день, лишь вечером идет домой». Варвара Степаненко (из книги Тарахан-Березы).

БІБЛІОГРАФИ. І все ж багато років потому вже старою Ликера приїхала з Петербурга до Канева. Мабуть, щоб замолити гріхи юності, вона до кінця свого життя доглядала за могилою Кобзаря і була похована біля Тарасової гори.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ.

Над текстом у «Більшій книжці» спершу було записано присвяту: «Ликері на память 14 сентября», потім Шевченко густо закреслив ім’я Ликери й надписав зверху: «Н. Я. Макарову». Чистовий автограф, який зберігається в РДАЛМ, також має присвяту «Л.» — тобто «Ликері».

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт передсвітом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

СЛОВО УЧИТЕЛЯ. Дуже рано пішов Шевченко із життя. А уподобане ним місце на березі Дніпра назавжди залишиться пристанищем його душі. І дивитися на цей світ він завжди буде закоханими очима.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ

Плинуть мрії — живі ручаї.

І минулого сльози жіночі —

Нині сльози невтішні твої.

Катерина, Оксана, Марина,

Божевільна від горя Сова.

І задума, як темна хмарина,

На високе чоло наплива.

Ой поете, великий пророче!

Скільки сил ти віддав у житті,

Захищаючи долю жіночу.

І завжди в самоті, в самоті

VI. Підсумок уроку

 VII. Оголошення результатів навчальної діяльності

 VIII. Домашнє завдання

Прочитати «Катерину» Т. Шевченка

03.03.2014 ЧНВК №13 урок української літератури  в  9 класі

Тема. ІВАН БАГРЯНИЙ «ТИГРОЛОВИ»

Не іменуй же мене поетом, друже мій!

Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі…

І. Багряний

Я читав Багряного тільки «Тигролови» і вважаю, що Багряний може виробитись на серйозного і дуже цінного письменника.

В. Винниченко

Тема:             «Я народився і жив для добра і любові»
Мета:   познайомити старшокласників з біографією письменника;     дати уявлення про кіноповість;розвивати аналітичні навички та вміння;прищепити любов до творчості українського Мікеланджело.

Цілі уроку:

Учні повинні знати: основні сторінки біографії  Олександра Довженка, величність і трагізм його життєвого шляху; основні твори кіномитця та їх визнання у світі;

вміти: робити самостійні висновки, вести дослідницьку пошукову роботу; створювати мультимедійні презентації та захищати їх;

формулювати власне ставлення до опрацьованого; характеризувати життєвий і творчий шлях Олександра Довженка.

Тип уроку: нестандартний урок — кіноповість.

Обладнання: фонозапис музики, відеофільм, відеолекція «Довженко» з «Програмно-медодичного комплексу навчального призначення. Українська література, 11 клас», презентації,  виставка  творів  письменника, надписи «Знайомство», «Джерела», «Шлях до ремесла», «Любов», «Кіно», «Боротьба», ілюстрації до творів Олександра Довженка; ілюстративний дидактичний матеріал, буклети, портрет письменника.

Форми організації навчання: групові, технологія «Доміно»; захист учнівського проекту, учнівські дослідження

Хід уроку

І. Організаційний етап.

Він залишився як дерево,

що вічно цвіте, вічно плодоносить,

як великий мислитель,

який може стояти поряд із Сократом і Гомером.

А. Малишко

ІІ. Оголошення теми, мети.

Учитель  М. Наєнко сказав про О. Довженка ще й так; «Він - як самоцвіт: скільки не обертай його, а в ньому починають світитися все нові і нові грані».

Нерідко О. Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження, які були водночас і живописцями, й поетами, й архітекторами, й природознавцями. Його ще називають українським Мікеланджело, засновником українського кінематографу.

Наше перше знайомство з О. Довженком буде незвичним: кадр за кадром переглянемо «уявний фільм», «прочитаємо кіноповість» його життя і творчості. У створенні   цього   уроку   беруть   участь   групи:   «істориків»,   «художників» «біографів», «літературознавців», які працювали вдома з довідковою літературою

СТОРІНКА ПЕРША «ЗНАЙОМСТВО»

Демонструється портрет письменника, плакат або презентація, на якому записані відгуки та оцінка творчості Довженка:

1938	Постановою журі Міжнародної виставки в Брюсселі Довженко визнаний одним із першого десятка провідних митців 60-річної історії мистецтва і кіно
1939	«Першим поетом кіно» назвав його Левіс Джекоб у книзі «Історія американського фільму»
1949	Жорж Садуль  у книзі «Історія мистецтва кіно» твердить, що «Земля» Довженка мала великий вплив на молодих киномитців, зокрема Англії і Франції
1957	Артур Найт У книзі «Найважливіше мистецтво. Панорама історії кіно» твердить, що найкращі японські фільми «Роша Мун» і «Ворота пекла» зроблені під впливом Довженка
1957	Айвор Монтегю у книзі «Довженко – поет життя вічного» пише: «Земля» Довженка – це твір генія; йому мусили відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пуговкін2
1958	Коли в Брюсселі «Земля» була визнана найкращим фільмом у світі, Чарлі Чаплін пише телеграму: «То ж велике щастя для нас, що Україна має такого славного сина і воістину великого художника. Нехай же вам, дорогий Олександре Петровичу, щасливо живеться і можеться предовгії літа»

ПРЕЗЕНТАЦІЯ (виконана в програмі   Microsoft Office PowerPoint 2007.Ink)

Учитель  Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: «Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять».

Хвалили там у вільному світі. У себе ж - ні. Більше того - Дем'ян Бєдний у г. «Известия» опублікував фейлетон, після чого Довженко за ніч посивів.

Художники  (дають «психологічний» аналіз портрета письменника):

«В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. З-під  злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий,   пильний,   вдумливий,   уважний».   Вольове,   напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили».

«Він був дуже вродливий... Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м'якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого».

«Його тяжко описати… Він - стрункий , він – сухорлявий. У нього високий хороший лоб і прямий ніс. У нього густе, тверде і непокірне волосся… Отакий він непокірний, отакий непосидючий, якийсь такий прудкий, що ніколи не ходить повагом» (Остап Вишня).

Вірш А.Малишка «Портрет»
Сторінка друга  «Джерела»

Повідомлення дітей супроводжується переглядом кінофільму про Довженка (створений у програмі  Windows Movie Maker.Ink)

Біографи. Сосниця - провінційне містечко на березі красуні Десни на Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата - стара, присадкувата. Це - давнє гніздо Довженківського роду -хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були козаками і всередині XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за одним:

«Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон».

Повідомлення

Сосниця - провінційне містечко на березі красуні Десни на Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата - стара, присадкувата. Це - давнє гніздо Довженківського роду -хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були козаками і всередині XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за одним:

«Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон».

Батько Олександра Петро (про якого письменник скаже: «Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості»), на свою біду, мав романтичну вдачу і свого енна мріяв за будь-яку ціну «вивчити на пана».

Літературознавці. У день смерті аж чотирьох синів-соловейків мати Довженка, Одарка, про яку він говорив, що вона «народжена для пісень», «але проплакала все життя», молилася: «Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю».

Можливо, тому улюбленою піснею О. Довженка була пісня «Ой горе тій чайці...», авторство якої приписується І. Мазепі.

Біографи. Батько Олександра Петро (про якого письменник скаже: «Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості»), на свою біду, мав романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну «вивчити на пана».

Літературознавці. Через багато років, працюючи над «Зачарованою Десною», письменник згадає рідних людей з особливою ніжністю; «З мого батька можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів». А діда назвав «добрим духом лугу і риби»: «...гриби і ягоди збирав він у лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати Псалтир».

Художники. Зрозуміло, звідки у Довженка нахил до споглядальності: «У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах».
Сторінка третя   «Шлях до ремесла»
Учням пропонується переглянути уривок із відеолекції «Олександжр Довженко» (зі  звуком до 4хв35сек, без звука до 8хв11сек)

          

   Учитель записує на дошці  (або роздає на картках) ключові слова, за якими учасники груп мають створити «калейдоскопічну» розповідь про освіту і розвій О. Довженка:

Сосницька початкова школа   →     Глухівськнй учительський інститут  →   Київський комерційний інститут   →  Українська Академія мистецтв   →  курінь Чорних гайдамаків →     Українська комуністична партія боротьбистів →    відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі  →   Торгове представництво УРСР в Німеччині  →  приватна мистецька школа професора Е. Геккеля →   Одеса   → 1940 р. - Київ →Ашгабад  → Центральна студія кінохроніки →    береги Дніпра, 1954 р. →Новодівиче кладовище, Москва.

Діти можуть скористатися матеріалами з ІНТЕРНЕТУ,  підручником для підготовки до виконання цього завдання (матеріал був опрацьований вдома самостійно)
О. Гончар писав: «Довженко — справді глибоко трагічна і суперечлива постать. Десь я назвав його «українським  Мікеланджело» і цих слів не зрікаюся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї людини».
Сторінка четверта   «Любов»

Повідомлення школярів супроводжується переглядом презентації, виконаної у програмі  Microsoft Office PowerPoint 2007.Ink

Біографи. «Тричі являлася йому любов», як у Франка.

Вперше «найсміливіший і найвродливіший хлопець» у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в дочку багатого купця Надійку Чаусовську — гімназистку-красуню. Гарна була пара. Та коли вони, молоді й закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя доньки багатія і сина бідного діхтяря.

З Варварою Криловою Олександр познайомився, вчителюючи в Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з «Назара Стодолі», «Гайдамаків» та «Катерини». Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від дружини обпік серце: «Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай мене і не плач за мною». А коли повернувся додому, застав Варю в обіймах білогвардійського офіцера, пере­жив гіркоту зради, яка, однак, не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю в Празі, не вагаючись, одружується із своєю зрадливою дружиною вдруге й вивозить в Україну.

Літературознавці. Повідомлення

«Я так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова... Хто послав мені любов?» писав письменник у щоденнику за 4 роки до смерті.

Біографи Юлія Солнцева, актриса - третя й остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала:

— Сашко! Ти закохався?

Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист:

«Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою.  Я їду назавжди. Розумію все-все. Найперше те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті, тобі потрібна натхненниця.

Ти закохався, Сашко... Повір: од щирого серця відкидаю в ім'я тебе ревнощі і біль, хочу щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм натхненням.

А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем.

Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!

Твоя навіки - Варвара Довженко!»

Літературознавці. Повідомлення

Варюнечко! Дуже скучаю по тобі. Моє світле сонечко, Варюсю, чудесна, славна дівчинко. Так хочеться тебе бачити, бути з тобою…Варя! Мила, чудесна голубка. Я гордий, що так безмежно люблю тебе… Я сумую без тебе, рідна…»

«…Нема тебе, Сашо… Де ти? Де, мій любий? Не кохаєш ти мене, розкохав… І лише тепер зрозуміла я весь жах, все страхіття того, що сталося. Боже мій, Боже!.. Як же мені жити без твого кохання, ніжності і ласки…»

Сторінка п'ята «Кіно»

Перегляд  уривка із відеолекції «Олександр Довженко» (зі  звуком  з  10.37 до 11. 46)

                

Художники. У 32-річному віці Довженко після однієї ночі круто змінив життя, поїхавши до Одеси. Чим було кіно на початку XX століття? Живими картинами, балаганом і тільки. Йому «вчитися було ніколи і ні в кого». Спочатку сценарист, потім режисер, актор, він впроваджував в українське кіно метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице героя крупним планом, Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної

поетики, символів, прийомів живопису. У фільмі «Земля» дід і онук - як обрамлення роду. Дід помирає непомітно, наче яблуко падає з дерева. Яблуко, дійшовши певної стиглості, відірвалося від дерева. Отак і дід. А смерть онука — насильницька, нагла. Його вбивають підло, із-за рогу у хвилину танцю...
Важко сказати, хто зробив більший внесок у цей фільм - Довженко-письменник чи Довженко-художник.

Перегляд  уривка із відеолекції «Олександжр Довженко» (зі  звуком  з  11.47 до 12. 47 )
Учитель «Перші зрілі фільми Довженка: «Звенигора», «Арсенал», «Земля», завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили йому віку» (Ю. Лавріненко).

???          Чому?

Літературознавці . Повідомлення

«Земля», яку Довженко проспівав, як птах, - найпоетичніший фільм не тільки його доробку, а й усього українського і світового кіно. Саме після «Землі» утвердилася за нашим режисером слава першого в світі поета кіно - і сталося це тому що він подарував людству фільм, органічно пов'язаний з національною сутністю України, Саме цим кінокартина і була небезпечна для більшовицько­го режиму Дуже швидко одна за другою в пресі стали з' являтися погромні статті. «Известия» опублікували фейлетон Дем' яна Бєдного, в якому той «Зем­лю» назвав «куркульською кінокартиною»:

Кино-штучка «Земля» Ильичу

Была бы не врадость.

Он ее оценил бы брезгливым словцом:

«Настоящая гадость!»

Це був удар довбнею по голові, який приголомшив геніального кінорежисера: всього за декілька днів він постарів і посивів.

Перегляд  уривка із відеолекції «Олександжр Довженко» (зі  звуком  з  13.50 до 15. 51 )

 Сторінка шоста  «Боротьба»

Звучать уривки мелодій  або пісень   про Другу  світову  війну , про Сталіна, партію. Під їх негучне звучання школярі  продовжують свої повідомлення

Історики. Причини багатьох воєнних катастроф 1941 — 1942 років митець бачить саме в нашій історії — і в давній, і в недавній. Бо і в минулому, і зараз «ніщо не проходить даром, а сатрапство і дурість — особливо». «Горе, горе, чому ти так полюбило народ мій?» — ось питання питань для Довженка. І тут письменник не боїться глянути в обличчя страшній історії України, як в очі потворної медузи Горгони, бачачи яку, кожна людина застигала навіки. Він вдається до нищівної національної самокритики. «В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний. Ми дурний народ і невеликий, ми народ безцвітний, наша немов один до одного непошана, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно разючі і ...не викликають до себе ні в кого добрих почуттів, бо ми їх не заслуговуємо... У нас абсолютно нема правильного проектування себе в оточенні дійсності і історії. У нас не державна, не національна і не народна психіка. У нас нема справжнього почуття гідності, і поняття особистої свободи існує у нас, як щось індивідуалістичне, анархічне, як поняття волі (звідси індивідуалізм і отаманство» (ЩОДЕННИК. 2 липня 1942 р.).

Скільки ж у «щоденниках» роздумів про оцю кляту українську «державно-історичну неповноцінність»! Показово, що про це писав митець, який до смерті вірив, що «ленінове діло — ...є чеснішим, кращим і найвищим, чого досягла в історії людства чесна людська думка». Може, є про що подумати сучасним комуністам в Україні? Звідки вона? Чому історія України очима Довженка — це воістину «паспорт на загибель» (запис від 14.04.1942)? А відповідь однозначна — слабка національна свідомість, повне незнання рідної історії. Бо професорів на історичному факультеті заарештовували майже щороку», а «в університеті розмовляли (по-українському) тільки початківці і поети. Решта вся по-руські, на радість Гітлеру». І  «єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас?». Але треба будь-що перемогти у цій страшній війні за рятування нації, тобто знищити ворога, бо продовження історії немислиме, якщо в Україні будуть німці — ось квінтесенція Довженкових почуттів.

Учитель Чому О. Довженко за десять років до смерті у «Щоденнику» написав: «Немає сил ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги. Болить голова і болить серце. Думаю, що скоро я помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила. Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість. Убили мою радість».

???          Що спричинило до такого відчаю? Яка боротьба виснажила його?
Історики. «Протистояння генія і влади» - слова Ліни Костенко — можуть бути епіграфом до цієї сторінки нашої кіноповісті.

Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише і зніме фільм про нього - вождя, батька всіх народів, генералісимуса, переможця в другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти, вичікував і навіть пробував приручити: й подарунки надсилав, і дві Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того щоб втілити задумане, робив ненависне:

«За геніальну «Звенигору» відкупився антиукраїнським «Арсеналом». За «Землю» - «Щорсом». За «Україну в огні» - казенним «Мічуріним». Справді, яка трагедія художника», — писав О. Гончар.

У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те, що не міг знімати під диктовку, після війни був викинутий за націоналізм з кіностудії.

Друга світова війна відкрила Довженкові очі - він уже не чув ніяких пересторог і написав свою геніальну «Україну в огні». Рукопис потрапив до рук Сталіна - і в долі Довженка відбулася кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником був «кат над катами» — Сталін.

Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви.

Літературознавці. Повідомлення

Посилюючи трагедію митця, поглиблюючи і так жахливий його стан, про Дов­женка в Києві пускали всілякі поголоси: мовляв «сам покинув Україну», «при­строївся» в білокамінній, «слуга кремлівських лицемірів». А насправді? Слу­хаймо ж: «Я не член комуністичної партії... Я не бачив там чистих рук... Не­хай мерзота ... робить своє каїнове діло... прокльони на голову Сталіна були безупинні і повні страждань і розпачу за те, що той був головною причиною невимовного геноциду щодо українського народу»

Біографи. Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р. і адресований уряду України: «Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі...» Крик душі. У цьому році була завершена «Поема про море» і опублікована автобіографічна кіноповість «Зачарована Десна». Він мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити фільм «Поема про море».

Але цей рік був останнім в його земній «юдолі плачу».
Літературознавці. Довженко помер 25 листопада 1956 року в Москві, так і не повернувшись в Україну. Тромб зупинив серце. До кінця життя він відчував себе сином рідного народу. Ось запис в «Щоденнику», зроблений за 18 днів до смерті: «На сороковому році будівництва соціалізму в столиці 40-мільйонної УРСР  викладання наук так же, як і в інших вузах УРСР , провадиться руською мовою. Такого нема ніде в світі. Згадую листи Леніна з національного питання і думаю: не говоріть мені більше нічого. Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якщо мій народ не спромігся на власну вищу школу... Яка нечувана аморальність... Який жорстокий обман... І жаль, і сором...».

Перегляд  уривка із відеолекції «Олександжр Довженко» (зі  звуком  з  16.00 до 17. 31 )

        

ІІІ. Підсумок уроку
Учитель Цей урок - спроба першого знайомства. Якби можна було підібрати одне-єдине містке слово-епітет, то як би ви закінчили фразу; «Життя Довженка — (трагічне). Творчість Довженка — (титанічна, геніальна, подвиг)».

Напевно, немає в українській культурі  людини, про яку б висловлювалося стільки різних думок. Причому настільки полярних, що не віриться, що мова йде про одну і ту ж людину.

Отже, Довженко:

o    із  захопленням прийняв революцію

o    вступив у ряди Комуністичної партії

o    був близький до самого Сталіна

o    поставив своє мистецтво на службу більшовицьким вождям

o    з 16 років не вірив в Бога

o    був буржуазним націоналістом

o    над усе любив Україну

o    ненавидів сталіна і його оточення

o    був першим десидентом

В «Україні в огні» є слова Довженкової героїні, яка пройшла всіма колами фашистського пекла: «Все було. І може, найбільша мудрість є в таких гірких ділах — слідування за природою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі». Хай ця, сповнена віщої і світлої надії, думка геніального українця стане для нас його останнім заповітом
Літературознавці. Повідомлення про вшанування пам’яті митця на Україні  супроводжується переглядом   презентації, виконаної у програмі  Microsoft Office PowerPoint 2007.Ink  

ІV. Домашнє завдання:  скласти власне висловлювання на основі фраз, почутих в кінці уроку: біографи та історики «Життя Довженка - …»; літературознавці та художники – «Творчість Довженка -…» . Прочитати автобіографічну кіноповість «Зачарована Десна».

СТОРІНКАМИ

КОБЗАРЕВОГО ЖИТТЯ

Урок літератури в V гімназійному класі

 
\